Тарас Шевченко "Гайдамаки"

Ця поема знаменує перехідний період у творчості Кобзаря: від маленьких ліричних творів до великого ліро-епічного полотна, у якому поет по-новому осмислює дійсність. 

Історичною основою поеми є події народного повстання, спричинені жахливими соціальними та національно-релігійними умовами. Польські поміщики ставились до кріпаків як до нижчої раси, у деяких районах панщина складала 5-6 днів на тиждень, до того ж селянин мав сплачувати податки. Українці терпіли не лише соціальне приниження, а навіть релігійне: заборонялась православна віра.

Композиційно поема «Гайдамаки» складається з лірично-філософського вступу-присвяти, історичного вступу («Інтродукція») та десяти розділів та епілогу. Важливе значення мають такі складові частини твору, як «Передмова» (насправді — післямова), жартівливе звернення до передплатників поеми («Панове субскрибенти!») та «Примітки», складені самим Шевченком.

Лірично-філософський вступ до поеми являє собою авторські роздуми над швидкоплинністю життя, над нескінченними змінами в природі і людському житті. Поет вважає, що «все йде, все минає…», але вічними залишаються тільки волелюбні прагнення народу. Також він висловив своє ставлення і до можливих нападок реакційної критики на його «Гайдамаків». Таким чином, у вступі до поеми автор визначив власні ідейно-естетичні позиції як співець цілого народу та його представник.

Головний герой поеми «Гайдамаки» — повсталий народ. Спираючись на історичну правду, поет показує не лише масовість гайдамацького руху, а й соціальну та національну неоднорідність повстанців, адже до боротьби стали не тільки багаті та бідні українці (просте козацтво, старшина), а й люди інших національностей (молдавани та волохи). Недаремно в пісні Волоха міститься заклик до єднання народів:

Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи;
І ви, молдавани,
Тепер ви не пани;
Ваші господарі —
Наймити татарам,
Турецьким султанам.
В кайданах, в кайданах
Годі ж, не журіться;
Гарно помоліться,
Братайтеся з нами,
З нами, козаками…

Гайдамаки готувались до повстання як до свята. Розділ, у якому розповідалося про освячення повстанцями ножів, так і називається «Свято в Чигирині». Але сам Шевченко зображує Коліївщину не бенкетом (всупереч назві розділів «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці»), а лихом:

Отаке-то було лихо
По всій Україні
Гірше пекла…
А за віщо,
За що люде гинуть?

Важливу роль у гайдамацькому повстанні відігравали кобзарі, образи яких поет вводить у твір. Так, кобзар Волох не тільки прославляє козацького ватажка Залізняка, а й збуджує маси, закликаючи до боротьби.

Яскраво змальовано образи ватажків повстання. І якщо характеристику Залізняку влучно дає той же Волох, Називаючи його козацьким батьком, орлом сизокрилим, найбільшим багатством якого є «степ і море; скрізь битий шлях…», бо немає я нього «ні оселі, ні саду, ні ставу…», то образ Гонти найповніше відбито в розділі« Гонта в Умані», де розповідається про вбивство Гонтою рідних дітей. У цьому епізоді автор відтворив народні погляди на вірність присязі:

Мої діти — католики…
Щоб ве було зради,
Щоб не було поговору.
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Різать католика.

Глибоко психологічний епізод вбивства Гонтою дітей розкриває безмежне батьківське горе. Драматизм твору загострюється і в епізоді поховання дітей. Виривши могилу ножем, Гонта ховає дітей так, як ховали козаків, накривши очі червоною китайкою.

Отже, і Залізняк, і Гонта — мужні й рішучі народні ватажки, які завжди разом з народом.

Типовим представником повсталої маси виступає Ярема, образ якого подано в розвитку його особистості. Від жидівського попихача, сироти-безбатченка, що навіть не має прізвища, Ярема зростає до народного месника:

Не знав сіромаха, що виросли крила,
Що неба дістане, коли полетить…

Образ цей доцільніше характеризувати за допомогою «Епілогу», із якого стає відомо про смерть Ґонти й Залізняка. Лише доля Яреми залишається незрозумілою. По-перше, після розгрому повстання він єдиний з героїв твору залишається живим, по-друге, поема закінчується такими рядками:

А в нашого Галайди хата на помості.
Грай, море! добре, море!
Добре буде, Галайда.

Образ Яреми тісно пов’язаний з образом автора-оповідача, оскільки в. ліричних відступах є ряд висловів, які в однаковій мірі можуть належати як Яремі, так і оповідачеві: «О Боже мій милий! Тяжко жить на світі, а хочеться жить…», «Молодеє лихо! Якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер», «Серце мліє, як згадаю…».

Зростання особистості Яреми автор показує в динаміці. Спочатку перед нами бідняк, який хоче збагатитися для того, «щоб зрівнятися з багатою коханою дівчиною. Через деякий час перед нами зовсім інший Ярема, здатний на помсту: «А Ярема — страшно глянуть — по три, по чотири так і кладе».

Визволивши Оксану від конфедератів, Ярема відразу повертається до повстанців, так само він чинить і після вінчання, бо інтереси повсталого народу для нього над усе. ‘

В «Епілозі» образ поля, засіяного житом, є символічним натяком на те, що надалі слов’янські народи брататимуться. При цьому слід враховувати, що на Шевченка великий вплив мала християнська мораль:

З того часу в Україні
Жито зеленіє;
Не чуть плачу, ні гармати…
Все замовкло.
Нехай мовчить;
Така Божа воля.